Видатні фізики України

Корольов Сергій Павлович

Сергiй Павлович Корольов народився 12 сiчня 1907 року в Житомирi в родинi вчителiв. З десятилiтнього вiку виховувався вiтчимом, iнженером-механiком за спецiальністю.

У 1936 роцi створив конструкцiю ракетоплана "318-1", обгрунтувавши технiчнi
вимоги до лiтака з ракетним двигуном.

 1948 роцi займався удосконалюванням висотних геофiзичних ракет, створених на базi вiйськових.

У 1954 роцi звернувся з листом у ЦК КПРС iз пропозицiєю про створення i запуск штучного супутника Землi.

У 1957 роцi 4 жовтня керував запуском першого у свiтi штучного супутника Землi. Визнаний гiдним Ленiнської премiї.

У 1962 роцi пiдготував i провiв перший груповий полiт кораблiв "Схiд-3" i "Схiд-4", брав участь у запуску мiжпланетної станцiї "Марс-1".

У 1963 роцi пiдготував i провiв другий груповий полiт кораблiв "Схiд-5" i "Схiд-6".

У 1965 роцi керував польотом корабля "Схід-2", у ходi якого космонавт Олексiй Леонов вперше в iсторiї вийшов у вiдкритий космос. Брав участь у запусках автоматичних мiжпланетних станцiй "Мiсяць-5", "Мiсяць-6", "Мiсяць-7", "Мiсяць-8", "Венера-2", "Венера-3", лiтального апарата "Зонд-3", супутника зв'язку типу "Блискавка-1".

Сергiй Павлович Корольов помер на шiстдесятому роцi життя 14 сiчня 1966 року. Урна з його порохом установлена на Червонiй площi в Кремлiвськiй стiнi.

Патон Євген Оскарович 

ПАТОН Євген Оскарович (05.03.1870, Ніцца, Франція - 12.08.1953, Київ) - д.т.н., професор, академік АН УРСР (1929), завідувач кафедри мостобудування (1904-1929), декан інженерного факультету (1906), завідувач кафедри електрозварювання (1935-1939). Віце-президент АН УРСР (1945). Заслужений діяч науки УРСР (1940). Закінчив Дрезденський політехнічний інститут (1894) та Петербурзький Інститут інженерів шляхів сполучення (1896). Викладав у Московському інженерному училищі шляхів сполучення (1896-1904), потім завідував кафедрами в Київському політехнічному інституті (1904-1939, з перерв.). У 1929 організував у системі АН УРСР кафедру інженерних споруд, зварювальну лабораторію при Київському заводі «Більшовик» та Електрозварювальний комітет, на базі яких у 1934 створив Інститут електрозварювання АН УРСР, що його очолював до кінця життя. В 1935 організував кафедру електрозварювання в складі механічного факультету Київського політехнічного інституту. Створив методи розрахунку раціональних конструктивних схем металічних прогонних споруд мостів, досліджував умови їх роботи, запропоновував способи відновлення зруйнованих мостів. Здійснив дослідження в галузі розрахунку і міцності зварних конструкцій, механізації зварювальних процесів, наукових основ електричного зварювання плавленням, керував розробкою способу автоматичного зварювання під флюсом. 

Патон Борис Євгенович

Б.Є. Патон творчо розвинув ідеї, продовжив справу, почату його батьком академіком Є.О. Патоном. Протягом 50 років він очолює всесвітньо відомий академічний Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, що виріс у могутній науково-технічний комплекс, у структуру якого входять науково-дослідний інститут, конструкторсько-технологічні й експериментальні підрозділи, три дослідних заводи, а також інноваційні організації, науково-інженерний і атестаційний центри.  

Фундаментальні дослідження Б.Є. Патона та його учнів в області взаємодії зварювальних джерел нагріву з розплавленим металом заклали основу для створення нової галузі металургії - спеціальної електрометалургії. Завдяки їй стало можливим лиття особливо чистої спеціальної сталі і сплавів, кольорових металів, отримання унікальних композиційних матеріалів. Відкрилися перспективи для створення новітніх конструкційних і функціональних матеріалів XXI століття.

Пулюй Іван Павлович 

 Іван Павлович Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові на Тернопільщині в сім'ї заможного і освіченого землероба Павла Пулюя, який був бургомістром Гримайлова (1861-1865 pp.).

Помер Іван Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі, де його й поховано.

Своєю науковою і технічною діяльністю І. Пулюй заслужив широке міжнародне визнання, але залишався майже невідомим в Україні, для кращого майбутнього якої невтомно працював далеко за її межами впродовж усього життя. 

Свою наукову діяльність учений розпочав з експериментального дослідження внутрішнього тертя та дифузії газів і парів (1874— 1880 pp.). Починаючи з 1880 р. проводив фундаментальні дослідження процесів у вакуумних газорозрядних апаратах власної конструкції [1]. Його праці у цій галузі опубліковані окремою книгою в «Доповідях Віденської Академії Наук» під загальною назвою «Електродна промениста матерія» (1883 p.), що присвячена найважливішим досягненням світової фізичної науки, яку в англійському перекладі (1889 p.) видало Лондонське фізичне товариство в серії «Фізичні мемуари». Різноманітні прилади, описані в цих працях, експонували на міжнародних виставках, згодом чимало з них стали експонатами науково-технічних музеїв Відня, Парижа, Аейпцига і Праги. Апарат, широко відомий серед фахівців того часу як флуоресцентна «лампа Пулюя», став прообразом рентгенівської трубки .